Станом на сьогоднішній день в Україні, які і в усьому світі триває пандемія коронавірусної інфекції COVID-19 (далі – коронавірус). При цьому все більш актуальною постає проблематика із запровадженням все нових і нових карантинних заходів. Не є виключенням, у даному випадку, й необхідність запровадження карантинних заходів до готівкових коштів, які можуть виступати потенційним розповсюджувачем коронавірусу.
Однозначної позиції щодо розповсюдження коронавірусної хвороби за посередництвом готівкових коштів на поточний час немає. Однак, відсутність офіційної позиції з приводу даного питання Всесвітньої організації охорони здоров’я, не заважає цілій низці розвинутих держав запроваджувати “карантин” готівкових коштів.
Так, Центральний банк Китаю заявляє про обеззараження банкнот за посередництвом ультрафіолетової та температурної очистки, з подальшим “карантином” банкнот на 1-2 тижні. З 21 лютого 2020 року, Федеральна резервна служба США відправляє на карантин на 7 або 10 днів купюри, які надходять з країн Азії. В Південній Кореї також проводять температурне обеззаражування готівкових коштів (спочатку температура 150 градусів, яка потім понижається до 42 градусів).
Це у свою чергу свідчить про необхідність максимально обмежити обіг готівкових коштів. Інструментом такого обмеження може виступити максимізація безготівкових розрахунків. Збільшення безготівкових розрахунків потрібно стимулювати, в тому числі, й в аптечних закладах. У даному випадку важливо забезпечити досягнення соціальних цілей – зменшення обігу готівкових коштів, які виступають одним із потенційно можливих засобів розповсюдження коронавірусу.
За відповідної ситуації цілком логічно постає питання щодо необхідності максимізації безготівкових розрахунків.
На сьогоднішній день в Україні рівень безготівкових розрахунків є значно нижчим за рівень готівкових розрахунків. Основною причиною того, що Україна суттєво відстає від країн Європи за кількістю безготівкових операцій серед населення та низькою мережею POS-терміналів є завищені тарифи для підприємств в Україні для здійснення розрахунків за допомогою платіжних карток. Наприклад, для великих підприємств тариф складає від 1,7% від кожної транзакції здійсненої за допомогою платіжної картки, а для малих та середніх підприємств від 2% до 3%. Враховуючи те, що прийом платіжних карток для підприємств є обов’язковим, а оператори платіжних систем займають монопольне становище на ринку, підприємства змушені сплачувати завищені розміри еквайрингової комісії. Для деяких видів господарської діяльності такий розмір комісії сильно впливає або навіть нівелює прибуток від діяльності.
Цікавим є той аспект, що в Європейському Союзі вже давно на нормативному рівні закріплені граничні розміри комісії за еквайрингові послуги на рівні 0,3 % від кожної операції здійсненої за посередництвом платіжної картки. Так може в Україні також доцільно запровадити такі граничні тарифи на послуги з еквайрингу?
В умовах боротьби із корона вірусною хворобою, як бізнесу, так і громадянам, потрібно розвивати напрямок безготівкових розрахунків. Актуальною є проблема найбільшої максимізації безготівкових розрахунках в аптеках, які є закладами охорони здоров’я, що в умовах пандемії виконують важливі соціальні функції. У той же самий час, аптекам не завжди вигідно застосовувати безготівкові розрахунки, так як витрати на їх здійснення є значно вищими від витрат за інкасацію грошових коштів. У таких умовах регулятору було б доцільно прийняти ряд заходів які б стимулювали безготівкові розрахунки – встановити граничні розміри комісії за еквайрингові послуги на рівні 0,3-05% від суми транзакції.
Як приклад, згубного впливу на роздрібну торгівлю лікарськими засобами відповідних не фіксованих тарифів із еквайрингу, можна навести ситуацію із роздрібною реалізацією такого соціально важливого препарату як інсулін. Так, як приклад, зручний для обрахування, можна розглянути випадок, коли ціна, за якою інсулін придбавається суб’єктами роздрібної торгівлі становить 100 грн. Максимально можлива націнка суб’єкта роздрібної торгівлі при цьому становить 10 %, що в грошовому еквіваленті дорівнює 10 грн. До відповідної вартості інсуліну додаємо 7 % ПДВ (ставка ПДВ, яка застосовується при роздрібній реалізації лікарських засобів), що дорівнюватиме 7,7 грн. При цьому вартість послуг із еквайрингу (при застосуванні поширеної ставки в 2 %) становитиме приблизно 2,4 грн. Відповідно, ціна лікарського засобу для кінцевого споживача становитиме 117,7 грн. При цьому прибуток суб’єкта роздрібної торгівлі лікарськими засобами від реалізації інсуліну буде дорівнювати 7,6 грн. Що ж стосується послуг із еквайрингу, то вони не є об’єктом оподаткування ПДВ, а відповідно із таких 2,4 грн. суб’єкт роздрібної торгівлі не зможе відшкодувати ПДВ (за результатами провадження операцій еквайрингу в суб’єкта роздрібної торгівлі лікарськими засобами не виникатиме права на податковий кредит). У масштабах діяльності мережевих аптек такого роду ситуація призводить до значних економічних втрат.
Відсутність адекватних граничних розмірів комісійної винагороди за еквайрингові послуги при розрахунках за лікарські засоби призводить до того, що:
а) прибутки суб’єктів роздрібної торгівлі лікарськими засобами в аспекті таких операцій є необґрунтовано низькими;
б) із відповідних сум, що сплачуються за послуги еквайрингу, неможливо відшкодувати ПДВ.
Це у свою чергу робить безготівкові розрахунки не такими привабливими для мережевих аптек, як готівкові розрахунки за лікарські засоби. В умовах же пандемії коронавірусу, коли вірус передається саме контактним шляхом, доцільним є максимальне поширення безготівкових розрахунків. Для цього держава повинна зробити такі розрахунки максимально привабливим для бізнесу (регулятивний аспект), а самі громадяни повинні широко інформуватися про доцільність безготівкових розрахунків за відповідної епідеміологічної ситуації.
Євген Смичок, керівник ГО «Асоціація фармацевтів України»
Сергій Брояков, заступник керівника ГО «Асоціація фармацевтів України»