Голова Асоціації фармацевтів України Євген Смичок про врегулювання цін на лікарські засоби в Україні

14 січня 2020 року до Верховної Ради України подано Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо врегулювання цін на лікарські засоби) № 2735, метою якого є вжиття заходів щодо регулювання і зниження цін на лікарські засоби в Україні. 

Чи відповідають запропоновані зміни змістовним та формальним вимогам чинного національного законодавства? Як положення Законопроекту можуть вплинути на Державний бюджет України? Чи забезпечується реальна дія гарантій, передбачених Законом України «Про ціни і ціноутворення», що надаються суб’єктам господарювання під час державного регулювання цін? На ці питання відповів Євген Смичок, голова Асоціації фармацевтів України, член Експертної ради при Комітеті Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування. 

— Євгене Михайловичу, в січні цього року в парламенті зареєстровано Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо врегулювання цін на лікарські засоби) № 2735. Як відомо, Законопроектом встановлюються граничні постачальницько-збутові та торговельні надбавки на лікарські засоби і вироби медичного призначення, що реалізуються в Україні. Такі надбавки пропонується встановити на рівні 7 та 15 % відповідно від оптово-відпускної (для постачально-збутових надбавок) та закупівельної (для торговельних надбавок) ціни лікарських засобів і виробів медичного призначення. Скажіть, будь ласка, чим обґрунтована необхідність внесення таких змін та чи здатні зазначені «цінові рамки», що встановлюються для суб’єктів оптової та роздрібної торгівлі ліками, належно вирішити питання ціноутворення у фармацевтичній сфері? 

— Обґрунтування необхідності прийняття акта наведене у Пояснювальній записці до Законопроекту, де вказано, що така необхідність пов’язана з тим, що у 2019 році в порівнянні з 2018 роком ціни на ліки в Україні подорожчали в середньому на 19,2%. Однак ця інформація є непідтвердженою та необґрунтованою. За офіційними даними, інфляція в Україні у 2019 році склала 4,1 %. Більше того, Державна служба статистики України зазначає, що зміна споживчих цін на фармацевтичну продукцію, медичні товари та обладнання у січні-грудні 2019 року, порівняно із січнем-груднем 2018 року, склала 5,1%. Підкреслимо, що Законопроект не містить жодної згадки про врегулювання оптово-відпускної ціни. Окрім того, у Пояснювальній записці відсутні будь-які обґрунтування встановлення граничної постачальницько-збутової та торговельної (роздрібної) надбавки саме на рівні 7 % та 15 % відповідно. 

— У Пояснювальній записці також говориться про те, що реалізація зазначеного проєкту Закону не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України. Чи може проєкт Закону, спрямований на регулювання цін на відповідну продукцію, жодним чином не впливати на дохідну частину Бюджету? 

— Наразі в Україні, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби», постачальницько-збутові надбавки на лікарські засоби і вироби медичного призначення можуть бути встановлені на рівні до 10 % від вартості ліків, а торговельні (роздрібні) надбавки — на рівні до 25% вартості ліків. Законопроектом пропонується зменшити максимальну величину постачальницько-збутової надбавки до 7% від оптово-відпускної ціни, а торговельної (роздрібної) надбавки —до 15% від закупівельної ціни. Зниження рівня надбавок призведе до зменшення цін на лікарські засоби в Україні. У свою чергу зменшення вартості лікарських засобів матиме прямий вплив на зменшення надходжень бюджету, зміну його показників. Адже зниження вартості лікарських засобів призведе до фактичного зменшення бази оподаткування суб’єктів господарювання, які провадять діяльність із оптової або роздрібної торгівлі лікарськими засобами, що фактично означатиме зменшення коштів, які будуть перераховані такими платниками до бюджету. Така думка не означає, що ціни на лікарські засоби не повинні бути нижчими. Вона означає те, що суб’єктом законодавчої ініціативи не було надано жодних економічних обґрунтувань таких змін. А це вже порушення чинного законодавства. 

— Чи можуть норми, якими пропонується доповнити Закони України «Про лікарські засоби» та «Про ціни і ціноутворення», привести до змішування повноважень між Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України відносно встановлення цін на ліки? 

— Дійсно, системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що потенційне прийняття положень Законопроекту здатне викликати змішування повноважень між Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України. Це пояснюється наступним. 

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України у сфері економіки, фінансів, трудових відносин, зайнятості населення, трудової міграції, оплати та охорони праці: забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ціни і ціноутворення» ціноутворення – процес формування та встановлення цін. 

Більше того, галузевий Закон України «Про ціни і ціноутворення» у п. 1 ч. 1 ст. 13 встановлює, що державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом, зокрема, установлення обов’язкових для застосування суб’єктами господарювання: фіксованих цін; граничних цін; граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди); граничних нормативів рентабельності; розміру постачальницької винагороди; розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів). 

Тобто саме Кабінет Міністрів України є органом, уповноваженим здійснювати державне регулювання процесу формування та встановлення цін. 

Натомість, Закон України «Про ціни і ціноутворення» суб’єкт права законодавчої ініціативи пропонує доповнити ч. 2 ст. 13 такого змісту: «Обмеження щодо встановлення розміру граничних торговельних надбавок (націнок) на лікарські засоби та вироби медичного призначення можуть встановлюватись Законами України». Єдиним законодавчим органом нашої держави є Верховна Рада України. Тож, до суб’єктів, уповноважених встановлювати ціни на ліки, безпідставно пропонується включити й Верховну Раду України. У даному випадку потрібно системно підходити до внесення змін, щоб усім були зрозумілі правила поведінки, чітко була визначена компетенція органів державної влади. 

— На яких ще позитивних або негативних аспектах Законопроекту Ви б хотіли закцентувати увагу?

— На жаль, це той випадок, коли негативних аспектів набагато більше, аніж позитивних. 

По-перше, Законопроект нівелює реальну дію гарантій, що надаються суб’єктам господарювання під час державного регулювання цін. 

Так, якщо буде прийнято, що обмеження щодо встановлення розміру граничних торговельних надбавок (націнок) на лікарські засоби та вироби медичного призначення встановлюватимуться Законами України, то уповноваженим органом із формування державної регульованої ціни на ліки буде, у тому числі, й Верховна Рада України. 

Однак із внесенням розглядуваних змін не вносяться зміни до ст. 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення», ч. 1 якої передбачає, що «Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов’язані відшкодувати суб’єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів». 

Отже, цією нормою встановлюється відповідальність Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування перед суб’єктами господарювання. У процесі формування кінцевої роздрібної ціни на ліки установлення розміру граничних постачальницько-збутових та торговельних надбавок (націнок) займає центральне місце, оскільки має безпосередній вплив на ціну товару, за якою останній буде реалізовуватись кінцевому споживачу. Тож, якщо Верховна Рада України «включається» в процес формування ціни, то цей орган повинен отримати не тільки права (встановлення надбавок), а й обов’язки – нести відповідальність перед суб’єктами господарювання за встановлення державних регульованих цін на ліки. Тому закономірним з точки зору забезпечення гарантій суб’єктів господарювання є внесення відповідних змін до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення». 

По-друге, згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про ціни і ціноутворення» суб’єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Як вказано у ч. 1 ст. 13 цього ж Закону, державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом: 1) установлення обов’язкових для застосування суб’єктами господарювання: фіксованих цін; граничних цін; граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди); граничних нормативів рентабельності; розміру постачальницької винагороди; розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів); 2) запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни. 

Відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінет Міністрів України своєю Постановою «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби» установив граничні постачальницько-збутові надбавки та граничні торговельні (роздрібні) надбавки на лікарські засоби, включені до Національного переліку основних лікарських засобів (крім наркотичних, психотропних лікарських засобів, прекурсорів та медичних газів). Отже, Кабінет Міністрів України обмежив коло лікарських засобів, на які можуть бути встановлені державні регульовані ціни, до тих, що внесені до Національного переліку. Установлення цін на всі інші лікарські засоби, тобто ті, що не внесенні до переліку, здійснюється на розсуд суб’єктів господарювання, а такі ціни є вільними цінами. 

Зміни, які пропонується внести до Закону України «Про лікарські засоби», ліквідовують можливість існування вільних цін на ринку торгівлі лікарськими засобами, оскільки не обмежують державне регулювання цін лише тими лікарськими засобами, що внесені до Національного переліку. 

Більше того, згідно з ч. 2, якою пропонується доповнити ст. 13 Закону України «Про ціни і ціноутворення», законами можуть встановлюватись обмеження щодо розміру граничних торговельних надбавок (націнок) на лікарські засоби та вироби медичного призначення. Однак цим же Законом вносяться зміни до Закону України «Про лікарські засоби», якими встановлюються й граничні постачальницько-збутові надбавки. Отже, виходячи із чинних положень Закону України «Про ціни і ціноутворення» у їх взаємозв’язку із запропонованими змінами, можна прийти до висновку, що граничні постачальницько-збутові надбавки не можуть бути встановлені на рівні закону, оскільки галузевий Закон наділяє повноваженням із установлення зазначених надбавок виключне коло суб’єктів, – Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади, державні колегіальні органи та органи місцевого самоврядування – серед яких відсутня Верховна Рада України. 

Сподіваюсь, народні депутати врахують наведені вище зауваження та пропозиції до Законопроекту, які будуть проголошені мною також і на засіданні Експертної ради при Комітеті Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування.